Існує стереотип, що особистісних розладів у дитинстві та навіть у підлітковому віці немає, тому що діти розвиваються не тільки фізично, а й психологічно, і певні акцентуації ще не є розладами.
Поліна Кернберг описує зовсім інший підхід, розглядаючи нарцисизм у дитинстві. Проводячи відмінності між нормальним нарцисизмом і нарцисичними розладами, вона описує, як саме нарцисичні розлади проявляються у дітей, а також описує етимологічні чинники, які можуть призвести до формування нарцисичних розладів у дитячому віці.
Нижче представлено огляд статті “Narcissistic Personality Disorder in Childhood” , автор: Paulina F. Kernberg MD (Перша публікація: Psychiatric Clinics of North America. Volume 12, Issue 3, September 1989, Pages 671-694):
У DSM-III-R особистісні розлади описуються як стійкі та малоадаптивні риси особистості, що проявляються в різних соціальних контекстах і спричиняють функціональні порушення або суб'єктивний дистрес. Хоча NPD не згадується в контексті дитинства в DSM-III-R, інші особистісні розлади, як-от шизоїдний і межовий, можуть проявлятися з дитинства і тривати в дорослому житті.
Далі в статті обговорюються критерії DSM-III-R для дорослих, які можуть бути застосовані до дітей. Згадується грандіозне почуття власного "Я" у дітей, що проявляється в поведінці, наприклад, нездатності переносити невдачі або зусилля. Часто спостерігається мислення "все або нічого", що веде до крайніх оцінок. Обговорюються порушення функціонування супер-его, специфичні захисні механізми, та відкрита брехня, а також проблеми, пов'язані з неінтегрованим супер-его, включно з паранойяльным тревогами, що можуть виражатися через соматичні та іпохондричні симптоми.
Також може виникнути крайня недовіра, оскільки сприйняття інших обмежується дублікатами самого себе. Нестримна заздрість до інших - ще один симптом нарцисизму - руйнує як здатність залежати, так і здатність відчувати почуття задоволення і вдячності.
Далі розглядаються хронічна інтенсивна заздрість, знецінення, примітивна ідеалізація, всемогутність і нарцисичне відчуження як захисні механізми, спрямовані на захист грандіозного "Я". Обговорюються роботи Волкана про захисні маневри, включно з екстернализованим конфліктом і перебудовою реальності, фантазією про скляну бульбашку і використанням перехідних фантазій.
Далі в статті - відмінність між нормальним і патологічним нарцисизмом для розуміння нарцисичного особистісного розладу у дітей. Визначення нормального і патологічного нарцисизму представлені в роботах О. Кернберга, Кохута, Мура і Файна, а також ван дер Ваальса. У психоаналітичній теорії нормальний нарцисизм пов'язаний із лібідозними інвестиціями в нормально інтегроване "Я", тоді як патологічний нарцисизм пов'язаний із лібідозними інвестиціями в патологічну структуру "Я", де грандіозне "Я" служить захистом від інтенсивних доедіпальних та едіпальних конфліктів, пов'язаних із любов'ю та агресією.
Нормальний нарцисизм характеризується структурованими й диференційованими уявленнями про "Я" та об'єкти, що веде до реалістичного визнання зовнішніх об'єктів і дає змогу інтегрувати ідеальний об'єкт, ідеальне "Я" та супер-его.
У нормальному нарцисизмі уявлення про себе та об'єкт структурно диференційовані (рис. 1, див нижче). Визнання зовнішнього об'єкта дозволяє поступово інтегрувати ідеальний об'єкт, ідеальне "Я" та попередників супер-его в те, що ми називаємо супер-его. Таким чином, реальна саморепрезентація відрізняється як від ідеальної саморепрезентації, так і від репрезентації ідеального об'єкта.
У патологічному нарцисизмі реальне уявлення про "Я" може зливатися з ідеальним уявленням про "Я" та ідеальним уявленням про обʼєкт. Прикладом слугує історія 8,5-річного Метта, який уникав сприйняття себе як слабкого і вразливого, уявляючи себе як "Метт чудовий, всемогутній, контролюючий топ-менеджер", що було пов'язано з неінтегрованими попередниками супер-его і недиференційованими поганими об'єктними уявленнями і поганих саморепрезентацій (його власна оральна і анальна агресія).
Поліна Кернберг описує зовсім інший підхід, розглядаючи нарцисизм у дитинстві. Проводячи відмінності між нормальним нарцисизмом і нарцисичними розладами, вона описує, як саме нарцисичні розлади проявляються у дітей, а також описує етимологічні чинники, які можуть призвести до формування нарцисичних розладів у дитячому віці.
Нижче представлено огляд статті “Narcissistic Personality Disorder in Childhood” , автор: Paulina F. Kernberg MD (Перша публікація: Psychiatric Clinics of North America. Volume 12, Issue 3, September 1989, Pages 671-694):
У DSM-III-R особистісні розлади описуються як стійкі та малоадаптивні риси особистості, що проявляються в різних соціальних контекстах і спричиняють функціональні порушення або суб'єктивний дистрес. Хоча NPD не згадується в контексті дитинства в DSM-III-R, інші особистісні розлади, як-от шизоїдний і межовий, можуть проявлятися з дитинства і тривати в дорослому житті.
Далі в статті обговорюються критерії DSM-III-R для дорослих, які можуть бути застосовані до дітей. Згадується грандіозне почуття власного "Я" у дітей, що проявляється в поведінці, наприклад, нездатності переносити невдачі або зусилля. Часто спостерігається мислення "все або нічого", що веде до крайніх оцінок. Обговорюються порушення функціонування супер-его, специфичні захисні механізми, та відкрита брехня, а також проблеми, пов'язані з неінтегрованим супер-его, включно з паранойяльным тревогами, що можуть виражатися через соматичні та іпохондричні симптоми.
Також може виникнути крайня недовіра, оскільки сприйняття інших обмежується дублікатами самого себе. Нестримна заздрість до інших - ще один симптом нарцисизму - руйнує як здатність залежати, так і здатність відчувати почуття задоволення і вдячності.
Далі розглядаються хронічна інтенсивна заздрість, знецінення, примітивна ідеалізація, всемогутність і нарцисичне відчуження як захисні механізми, спрямовані на захист грандіозного "Я". Обговорюються роботи Волкана про захисні маневри, включно з екстернализованим конфліктом і перебудовою реальності, фантазією про скляну бульбашку і використанням перехідних фантазій.
Далі в статті - відмінність між нормальним і патологічним нарцисизмом для розуміння нарцисичного особистісного розладу у дітей. Визначення нормального і патологічного нарцисизму представлені в роботах О. Кернберга, Кохута, Мура і Файна, а також ван дер Ваальса. У психоаналітичній теорії нормальний нарцисизм пов'язаний із лібідозними інвестиціями в нормально інтегроване "Я", тоді як патологічний нарцисизм пов'язаний із лібідозними інвестиціями в патологічну структуру "Я", де грандіозне "Я" служить захистом від інтенсивних доедіпальних та едіпальних конфліктів, пов'язаних із любов'ю та агресією.
Нормальний нарцисизм характеризується структурованими й диференційованими уявленнями про "Я" та об'єкти, що веде до реалістичного визнання зовнішніх об'єктів і дає змогу інтегрувати ідеальний об'єкт, ідеальне "Я" та супер-его.
У нормальному нарцисизмі уявлення про себе та об'єкт структурно диференційовані (рис. 1, див нижче). Визнання зовнішнього об'єкта дозволяє поступово інтегрувати ідеальний об'єкт, ідеальне "Я" та попередників супер-его в те, що ми називаємо супер-его. Таким чином, реальна саморепрезентація відрізняється як від ідеальної саморепрезентації, так і від репрезентації ідеального об'єкта.
У патологічному нарцисизмі реальне уявлення про "Я" може зливатися з ідеальним уявленням про "Я" та ідеальним уявленням про обʼєкт. Прикладом слугує історія 8,5-річного Метта, який уникав сприйняття себе як слабкого і вразливого, уявляючи себе як "Метт чудовий, всемогутній, контролюючий топ-менеджер", що було пов'язано з неінтегрованими попередниками супер-его і недиференційованими поганими об'єктними уявленнями і поганих саморепрезентацій (його власна оральна і анальна агресія).
З точки зору розвитку, можна сказати, що майбутня нарцисична особистість залишається емоційно голодною через батьків. Дитина проєктує свою реактивну лють і відчуття поганості на батьків, які, в свою чергу, сприймаються як ще більш садистичні та депривуючі. Тоді дитина знаходить притулок у якомусь аспекті себе, який цінують її батьки, і таким чином розвивається грандіозна особистість, яка відчуває себе незадоволеною. Цей "гідний захоплення" аспект "Я" сприймається батьками як повноцінне "Я", що ще більше сприяє злиттю ідеального "Я" з позитивними аспектами реального "Я".
Фантазована версія ідеального "Я" (яка компенсує почуття розчарування, гніву та заздрості) зливається з фантазованим образом люблячої матері (ідеальним об'єктом), що призводить до формування грандіозного "Я".
Неприйнятний образ себе як голодного, заздрісного, знеціненого немовляти роз'єднується і проектується на інших. Так само неприйнятний образ неадекватної, відстороненої, егоцентричної матері відокремлюється і проектується на інших (див. рис. 1 і 2).
Фантазована версія ідеального "Я" (яка компенсує почуття розчарування, гніву та заздрості) зливається з фантазованим образом люблячої матері (ідеальним об'єктом), що призводить до формування грандіозного "Я".
Неприйнятний образ себе як голодного, заздрісного, знеціненого немовляти роз'єднується і проектується на інших. Так само неприйнятний образ неадекватної, відстороненої, егоцентричної матері відокремлюється і проектується на інших (див. рис. 1 і 2).
В патологічному нарцисизмі не відбувається справжньої сублімації, і досягнення слугують лише підтримці нестабільної самооцінки, в той час як у нормальному нарцисизмі досягнення саме по собі є винагородою, що сприяє гармонії між ідеальним і реальним "Я".
Додаткове світло на розрізнення нарцисичної патології проливає порівняння патологічного дорослого нарцисизму з нормальним інфантильним нарцисизмом. О. Кернберг узагальнив суб'єктивний досвід важкого патологічного нарцисизму у дорослих. Хоча зовні ці пацієнти можуть демонструвати безпроблемну та ефективну соціальну адаптацію, при більш детальному вивченні виявляється надмірна зацикленість на собі та серйозні викривлення в їхніх інтерналізованих об'єктних відносинах. У різних комбінаціях вони проявляють інтенсивну амбітність, грандіозні фантазії, почуття неповноцінності та надмірну залежність від зовнішнього захоплення і визнання. Вони страждають від хронічного відчуття нудьги і порожнечі, постійно шукають блиску, багатства, влади і краси. Ці пацієнти мають значні недоліки у здатності любити і турбуватися про інших, з помітною нестачею емпатійного розуміння. Також помітною є хронічна невпевненість і незадоволеність своїм життям, а також свідома чи несвідома експлуататорськість і безжалісність по відношенню до інших. Особливе значення має їхнє хронічне, загострене почуття власної гідності та егоїзм. Через те, що вони сприймають інших як носіїв заперечуваних аспектів себе, тобто як експлуататорів, безжальних, егоїстичних людей, які мають право, вони не можуть нікому довіряти.
Ця картина різко контрастує з нормальним інфантильним нарцисизмом, який проявляється у відповідних віку фантазіях, вимогах і прив'язаностях. Маленькі діти, наприклад, зазвичай мають грандіозні фантазії і докладають несамовитих зусиль, щоб контролювати матір і тримати себе в центрі її уваги. Фантазії про велику владу, багатство і красу є поширеними в доедіповому періоді. Однак, на відміну від патологічного нарциса, нормальна дитина не потребує загального захоплення як єдиний власник усього завидного і цінного. У нормальної дитини фантазії та егоцентрична активність відображають відповідні вікові потреби розвитку; таким чином, вони слугують подальшому формуванню психічної структури. У дітей з патологічним нарцисизмом, однак, грандіозні фантазії та самозаглибленість слугують для підтримання патологічної рівноваги, що заважає диференціації та інтеграції.
Важливою відмінністю тут є те, що нормальний інфантильний нарцисизм передбачає вимоги, пов'язані з реальними (і реалістичними) потребами і нездатностями. На противагу цьому, при патологічному нарцисизмі вимоги надмірні і ніколи не можуть бути виконані; фактично, вони є вторинними по відношенню до постійного приниження і навіть знищення через заздрість до отриманих благ. Маленькі діти часто виявляють теплу вдячність, коли їхні вимоги задовольняють, але діти-нарциси часто бувають холодними і відстороненими. Насправді, останні повністю ігнорують інших, хіба що тимчасово ідеалізують їх, поки вони слугують потенційними постачальниками для нарцисизму. При нормальному інфантильному нарцисизмі досягнення підвищують самооцінку і повагу до себе і є позитивним каталізатором для постановки нових реалістичних цілей. У дітей з патологічним нарцисизмом успіхи або досягнення служать швидкоплинним задоволенням до тих пір, поки вони привертають увагу оточуючих. Коли ця увага згасає, саме досягнення майже не залишає слідів, і немає жодних гарантій, що будуть поставлені нові цілі. Навпаки, діяльність може бути припинена взагалі. Якщо людина не є чемпіоном світу або постійним центром уваги, або і тим, і іншим, то сама діяльність не варта того, щоб нею займатися.
Слід підкреслити, що нормальні маленькі діти демонструють справжню прив'язаність та інтерес до інших, принаймні тоді, коли вони не фрустровані, і вони здатні довіряти і залежати від значущих об'єктів. Здатність нормальної 2-річної дитини зберігати лібідозну прихильність до матері під час тимчасової розлуки різко контрастує з нездатністю нарцисичної дитини залежати від інших людей (включно з терапевтом) за межами безпосереднього задоволення потреб. Іншими словами, при нормальному інфантильному нарцисизмі ми бачимо поведінкові прояви позитивної прив'язаності, тоді як при патологічному нарцисизмі ці ознаки не є очевидними.
Олексій Лемещук,
Юлія Голоперова
Додаткове світло на розрізнення нарцисичної патології проливає порівняння патологічного дорослого нарцисизму з нормальним інфантильним нарцисизмом. О. Кернберг узагальнив суб'єктивний досвід важкого патологічного нарцисизму у дорослих. Хоча зовні ці пацієнти можуть демонструвати безпроблемну та ефективну соціальну адаптацію, при більш детальному вивченні виявляється надмірна зацикленість на собі та серйозні викривлення в їхніх інтерналізованих об'єктних відносинах. У різних комбінаціях вони проявляють інтенсивну амбітність, грандіозні фантазії, почуття неповноцінності та надмірну залежність від зовнішнього захоплення і визнання. Вони страждають від хронічного відчуття нудьги і порожнечі, постійно шукають блиску, багатства, влади і краси. Ці пацієнти мають значні недоліки у здатності любити і турбуватися про інших, з помітною нестачею емпатійного розуміння. Також помітною є хронічна невпевненість і незадоволеність своїм життям, а також свідома чи несвідома експлуататорськість і безжалісність по відношенню до інших. Особливе значення має їхнє хронічне, загострене почуття власної гідності та егоїзм. Через те, що вони сприймають інших як носіїв заперечуваних аспектів себе, тобто як експлуататорів, безжальних, егоїстичних людей, які мають право, вони не можуть нікому довіряти.
Ця картина різко контрастує з нормальним інфантильним нарцисизмом, який проявляється у відповідних віку фантазіях, вимогах і прив'язаностях. Маленькі діти, наприклад, зазвичай мають грандіозні фантазії і докладають несамовитих зусиль, щоб контролювати матір і тримати себе в центрі її уваги. Фантазії про велику владу, багатство і красу є поширеними в доедіповому періоді. Однак, на відміну від патологічного нарциса, нормальна дитина не потребує загального захоплення як єдиний власник усього завидного і цінного. У нормальної дитини фантазії та егоцентрична активність відображають відповідні вікові потреби розвитку; таким чином, вони слугують подальшому формуванню психічної структури. У дітей з патологічним нарцисизмом, однак, грандіозні фантазії та самозаглибленість слугують для підтримання патологічної рівноваги, що заважає диференціації та інтеграції.
Важливою відмінністю тут є те, що нормальний інфантильний нарцисизм передбачає вимоги, пов'язані з реальними (і реалістичними) потребами і нездатностями. На противагу цьому, при патологічному нарцисизмі вимоги надмірні і ніколи не можуть бути виконані; фактично, вони є вторинними по відношенню до постійного приниження і навіть знищення через заздрість до отриманих благ. Маленькі діти часто виявляють теплу вдячність, коли їхні вимоги задовольняють, але діти-нарциси часто бувають холодними і відстороненими. Насправді, останні повністю ігнорують інших, хіба що тимчасово ідеалізують їх, поки вони слугують потенційними постачальниками для нарцисизму. При нормальному інфантильному нарцисизмі досягнення підвищують самооцінку і повагу до себе і є позитивним каталізатором для постановки нових реалістичних цілей. У дітей з патологічним нарцисизмом успіхи або досягнення служать швидкоплинним задоволенням до тих пір, поки вони привертають увагу оточуючих. Коли ця увага згасає, саме досягнення майже не залишає слідів, і немає жодних гарантій, що будуть поставлені нові цілі. Навпаки, діяльність може бути припинена взагалі. Якщо людина не є чемпіоном світу або постійним центром уваги, або і тим, і іншим, то сама діяльність не варта того, щоб нею займатися.
Слід підкреслити, що нормальні маленькі діти демонструють справжню прив'язаність та інтерес до інших, принаймні тоді, коли вони не фрустровані, і вони здатні довіряти і залежати від значущих об'єктів. Здатність нормальної 2-річної дитини зберігати лібідозну прихильність до матері під час тимчасової розлуки різко контрастує з нездатністю нарцисичної дитини залежати від інших людей (включно з терапевтом) за межами безпосереднього задоволення потреб. Іншими словами, при нормальному інфантильному нарцисизмі ми бачимо поведінкові прояви позитивної прив'язаності, тоді як при патологічному нарцисизмі ці ознаки не є очевидними.
Олексій Лемещук,
Юлія Голоперова